Ковідна в’язниця китайської Олімпіади

Китайці взяли у полон спортивний світ планети. Десь так це виглядає зсередини. Ну, їй-богу, такого на Олімпійських іграх я ще не бачила. Всі учасники Ігор — спортсмени, представники медіа, члени делегацій — усі без винятку іноземні гості проживають у так званому «closed loop». «Олімпійська бульбашка» відгороджена парканами від місцевого населення та усієї міської інфраструктури. Організатори, звісно, запарились, виконали масштабну роботу, бо навіть на центральному вокзалі відгородили частину основної будівлі, і кілька колій функціонують лише для потягів, що обслуговують виключно учасників Олімпіади. Коли йдеш повз скляні стіни на вокзалі, місцеве населення розглядає тебе по той бік, наче тваринку в зоопарку. Ну а ми так само дивимось на них. Не те щоб було нестримне бажання поспілкуватися. Та і як це зробити? Китайці практично, от від слова «зовсім», не розмовляють англійською. Брешу, зустрічала на аренах волонтерів з прекрасною мовою, а головне, привітних і таких, що бажають допомогти. Але основна маса, знову ж таки, з якою можна спілкуватися в «бульбашці» (це обслуговуючий персонал, волонтери, оргкомітет), також дуже прагне допомогти, але от спільної мови нам знайти не вдається. Я не вчила китайську, а вони ані українською, ані англійською не розуміють. 

В акредитованих Олімпійським комітетом готелях та у будівлі головного медіацентру, а ми вже пам'ятаємо, що це єдині місця (плюс спортивні арени й спецтранспорт), де нам можна перебувати у «зачиненому» олімпійському Пекіні, є ресторанчики (звісно, там цінники з потрійною накруткою) і магазини типу «з найнеобхіднішим». Там продаються різноманітні снеки, пиво, гігієнічні засоби. Купити, наприклад, овочі чи фрукти неможливо! Всі обмеження пояснюють пандемією коронавірусу. Тому маска — головний аксесуар Олімпіади. Причому, якщо на літніх Іграх у Токіо можна було користуватись будь-якою: тканинною, стерильною, з символікою своєї країни, різноманітними малюнками, то в Пекіні маски використовують єдиного стандарту KN95. Можеш, звичайно, і її розмалювати. Однак, якщо маска не того типу, то її попросять змінити. 

На кожній арені є столик з масками, антисептиками, одноразовими рукавичками та спиртовими серветками. А ще вони дезінфікують усе, що бачать. Зранку по коридорах готелю проходить екіпірований у захисний костюм, схожий на астронавта, робітник з каністрою на плечах, ніби рюкзачок несе, і розприскує зі шланга антисептик на стіни, підлогу, двері… буквально на все, що бачить. Такий ритуал відбувається щодня з усіма об’єктами, якими користуються учасники Олімпіади. Щоб ви розуміли, вікна в олімпійському транспорті постійно в розводах від цієї хімії, і місто, з яким і так доводиться знайомитися з вікна автобуса, виглядає не надто привабливо. Чи вони справді так бояться коронавірусу, який, по суті, вже відступає? Чи це гарна завіса, щоб про їхній тоталітаризм забули провідні демократичні країни світу, і журналісти зайвий раз не акцентували на цьому увагу? Та це не моя тема, хай там як, але вже як є.

Тож як виглядає звичайний день журналіста на Олімпіаді в Пекіні?

Виходиш ти з готелю і в першу чергу здаєш ПЛР-тест. Як це відбувається? Біля кожного готелю є пункт приймання тестів. Дві дівчини, «наглухо зашиті» у захисні костюми, чергують на цих точках. Перша видає пробірку з реагентом та штрих-кодом, який попередньо сканує. Також сканує твою акредитацію, щоб прив’язати тест до імені. А другій віддаєш пробірку, вона дістає стерильну паличку, просить відкрити рота і сказати «А». Серйозно, так і написано в інструкції біля пункту приймання ПЛР: «відкрийте рота і скажіть «Аааа». Коли справу зроблено, можеш їхати, куди тобі потрібно. Але не все так просто. З готелю можна дістатися лише Медіацентру, і тільки звідти вирушати на арену. Відстані тут неблизькі. Між кластерами приблизно по 100 кілометрів. А в самому Пекіні дорога на об’єкт від Медіацентру займає біля години. І плюс до нього треба діставатися ще годину з готелю. Транспортна система Олімпіади — явище досить стале. Така сама схема працювала, наприклад, і в Лондоні-2012.

Але якщо мені від готелю до Вімблдона 30 хвилин на метро, то я не поїду спочатку годину на автобусі до Медіацентру, щоб потім ще півтори витратити на дорогу до арени. В Пекіні ж більшу частину дня проводиш у роз’їздах. І це добре, тому що найжахливіше тут — не отримати позитивний результат свого ПЛР-тесту. У такому випадку тебе ізолюють спочатку у твоєму готелі. З номера виходити не можна, їжу в герметичному пакеті носить офіціант-астронавт і двічі на день приходить лікар, звісно, теж астронавт, — робити тест. Якщо «позитив» підтверджується, то тебе на кареті швидкої перевозять до ізоляційного готелю. А то вже в’язниця у в’язниці. І зовсім інша історія.